Королева Гір Клавдія Дмитрів
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?
ВИПРОВАДИНИ Й БАЖАННЯ
Добіг кінця…Ой ні, ще добігає,
Ще мить якась і пі́де він від нас,
Всі брами за собою закриває.
Та що чекає у Нові́м на нас?
Стоять герої за Бахму́т
І ні на крок не відступають,
До ПЕРЕМОГИ в них маршрут,
По ньому са́ме і ступають.
Низький уклін тобі, солдате,
За те, що ти нас бережеш,
Подяка щира, лю́бий брате,
За нас у бій із орком ідеш.
Нас мужньо всюди захищаєш,
Ти запалив в мені вогонь,
Між нами і́скра зародилась,
Тепло́ відчулось від долонь,
Та і́скра в серці поселилась.
Він гріє душу, не пече,
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
Чотириста, а наче сталось вчора,
Чотириста страшних запеклих днів,
Коли ввірвавсь вже сповна́ потвора,
Й тоді в нас розгорівсь страшенний гнів.
Я горда, що я українка,
Цього не соромлюсь ніяк!
Щодень – це новая сторінка,
Й від долі щодень якийсь знак.
Навко́ло все палає у вогні́,
Горить садочок, а у нім – дитина,
Вогненні язики́ вже у вікні,
І моторошна бачиться картина.
ДРІМАЄ БІЛИЙ ЛІС
Дрімає білий ліс під снігу пеленою,
І сонце променем торкається його.
Дрімає білий сніг, але дріма з журбою,
Й давно чекає він пробудження свого.
Усі гуртом кує́мо ПЕРЕМОГУ,
Жене́м орду, яка до нас прийшла,
Сміливо їм показуєм доро́гу,
Щоб ця потвора з неї не зійшла.
Війною спа́лені будинки,
По всій країні – дим, вогонь.
Та хто засу́дить тії вчинки,
Зло сатанинських тих пого́нь?
Видніють згарища усюди,