Королева Гір Клавдія Дмитрів
В мої́й Україні війна,
В мої́й Україні вбивають,
Воює раschиsт-сатана,
Та зрадники їх прославляють.
В мої́й Україні терор,
Плоди кохання хочу я зібрати
Й сховати їх у серці навіки́.
І їх ніко́ли звідти не виймати,
Та й щоб до них вели́ усі стежки́.
Плоди кохання я візьму́ в оха́пку,
Ні крихти щоб ніде́ не розгуби́ть.
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
ШЛЯХИ, ТРИВОГИ Й МІРКУВАННЯ
У кожного власна доро́га,
У кожного власні шляхи́:
У ко́гось – доро́га до Бога,
А в ко́гось – збирати гріхи.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
І за́вжди ко́мусь руку подаю.
Багато планів втілити я мрію,
Незвичне колесо життя –
Його крутімо, як фортуну,
Воно дарує почуття
І зачіпає диво-струни.
Воно все котиться кудись,
Само доро́гу обирає.
Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Хто над ним заплаче?
У могилі син Вкраїни,
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.
Гаратали по столиці
Ці́лу ніч потвори
І без голки вишивали
У небі узори.
Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.
Ще замість хліба в нас була полова,
Ще скільки журавлів забе́ре ця війна?
Журавок скільки не верне́ додому?
Чорніє з горя мама не одна…
Відомо це лиш Господу святому.
Ой, людоньки добрі, побійтеся Бога,
Й щоразу вже стільки його не гнівіть –
Від цього не зникне у серці тривога…
Молитву до Господа краще моліть.
На кожному кроці є гнів, нарікання…
