Костя Таранюк
Весна прийшла не так, як завжди,
Така холодна і чужа.
Здригнулось серце від гіркої правди,
Що я у тебе не одна.
У селі одному, за рікою,
Ха́щі розрослись, очерета.
Там Стецько і друг його Микола,
Вислідить рішили кабана.
У поліклініку, на перший свій прийом,
Прибула лікарка, ще вчора з інституту,
Розкрила всі конспекти, вмостилась за столом,
Чекає, щоб на практиці застосувать науку.
Розкинулось місто на пагорбах сивих,
Не Рим і не Єрусалим,
Це ти, мій коханий з народження Київ,
Мій, Богом дарований дім.
