Лана Краска
а ввечері
коли спрацьоване вічністю місто
навіть і не думало відпочивати
а світло тисячі ліхтарів
перегукувалось зі світлом автомобільних фар
він і вона - двоє
поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів...
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
не треба їй казати про любов
вона вже знає , що слова вартують
так склалося , не винен тут ніхто
так інколи в життях наших трапляється
слова - шедеври почуттів і вражень
коли у хоку чи сонет сплітаються
а вона сперечатись любила
по дрібницям і неважливим речам
суперечка була її стилем
з перемоги
кувався
метал
а що їй в обіймах інших ?
від них пахне тільки неволею
їй небо пасує з хмаринками
не затхлість у парі з недолею
вона скаженіє від примусу
законів , тортур і насиллявона не купується цінником
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...
мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
на папері вона тонка
а в житті вся у сколах і тріщинах
я малюю її при свічках
а кохаю о темній опівночі
невагомо торкаюсь щоки
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв