Лана Краска
раніше - двобій
і беззаперечно
вона божевільно йшла на барикади
їй слово одне - і палає заграва
до попелу все
до кривавої барви
за темною ніччю приходить світанок
окрасою серця він служить для нас
і хто ну хоч раз вийде вранці на ганок
не зможе забути цих дивних прикрас
і ось за хвилину ранковая зоря
заллє своїм світом півнеба. Блакить
вона вставала о шостій тридцять
бо о сьомій вимикали світло
швиденько бігла на кухню -
аби заварити міцної , без цукру , кави
а потім - зібравшись з думками
і заспокоївши биття свого серця
вона зупинитись хотіла
полишити світ без ідей
від чорного і до білого
ще стільки шляхів і людей
їй крила ламали. Постійно
заточували ножі
і знову календар в червоних хрестиках
і кава надміцна і надгаряча
між зустрічами спільне їм помешкання
чатує час для нового побачення...
... і врешті - решт минуле поверталося
біля вхідних дверей сиділо віддано
собаченям скаліченим й обірваним
за ніжністю скавчало зголодніло
вона ж ті двері відчиняла тихо
її запитували про плани родина та оточуючі
всим було цікаво , а що буде наступним в її біографії ?
а вона просто посміхалася і ховала закохані очі
на сотні кілометрів змінюючи щастя свого географію...
а ввечері
коли спрацьоване вічністю місто
навіть і не думало відпочивати
а світло тисячі ліхтарів
перегукувалось зі світлом автомобільних фар
він і вона - двоє
... і знову в житті її все шкереберть
до біса конспекти , плани та мрії
чекання на дозвіл - то гірше за смерть
хвилина на ніжність - як доза морфіну...
вона навколішки молилась , та не Богу
що їй релігії ?
закони ?
Схід та Захід ?
холодний мармур храмів - заборона
святі місця святим , не сіромахам
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як
... а коли до щастя лишалося декілька кроківні він , ні вона не бігли чимдуж
стрімголов...
навпаки -
до максимуму стишуючи рухи
вони з кожного сантиметру відстані