Маріанна Задорожна
З клубочка розмотую стукіт.
Зростає, гуркоче той стукіт
Проламує стіни.
Пролазить в щілини, у голову, серце
І наскрізь.
Квітує мальва
Квітами ніжними,
Малює барви
Там поміж травами
Слухає мальва
Мертвий місяць такий блідий,
Мертвий привид в глибинах ночі,
Помертвілий зсилає блиск.
Утопитися в ньому.
Північ.
Просувається водами неба
Там, де небо - аквамарин,
Там, де волошки - індиго,
Саторі пливе хмарою
Над полем безмежним.
Двісті літ пролетіло як мить
Двісті літ - перервали політ,
Не наповнилась чаша
За тобою услід
Двісті літ.
Порожнє місто
Виглядає розбитими вікнами
Знекровлені вулиці,
Сповнені шурхоту.
Грається вітер?
Магнітний полюс Місячного сяйва
Притягує безсоння.
Доріжкою,
Що вкрили матіоли,
Іти б по променю
Тих пахощів духмяних,
Чорна свіча,
Туга в очах,
Гасне вогонь
Поміж долонь
Сяйво свічі,
У просинь неба проситься пташа,
А у покоси вже складають літо,
І тихо осінню скимить душа,
У вирій їй не полетіти слідом
Спекотний серпень ще такий важкий,
Веселий травень піниться бузково
Шукає зірку на п'ять пелюстків
Серед тисячі квітів.
Та сховалася зірка між листям,
Забуте дитинство
І знову плаче дощ, весняний як осінній,
Знаходять свій вогонь в калюжах ліхтарі.
Чи зламана печать сувою до спасіння?
Малюнки на вікні офірую журі.
Вибило північ на Ратуші,
Прокинулось місто,
Приспане ліхтарями
І кроками перехожих,
Котрі поспішають