Olha Lypneva
Насправді ж, важливі не забуваються,
Вони десь всередині сОбі тиняються.
З куточка в куточок у закутках пам'яті
Живуть собі тихо, лишаючись в тіні.
Тиняються, блудять десь поміж ребрами.
Головне - не опускати руки.
Коли світ навколо так нещадно грубий,
Коли світ до гіркоти несправедливий,
Головне - не падай духом, моя мила.
Головне - не закривати своє серце,
десь серед всіх цих руїн,
де колись загубила себе,
добудую залишки стін,
щоб більше не бачить тебе.
⠀
зникни у цих рядках,
Чиї руки ти грієш сьогодні?..
Чиї губи цілуєш голодні?..
І чиїми парфумами п'яний
Ти зустрінеш цей ранок багряний?
Вір в мене!
Коли я, здається, несу нісенітниці,
Коли не виконую дані обітниці.
Вір!
Коли увесь світ повний гамору й мороку,
Коли я бездумно іду вслід за ворогом.
Повір, тобі це не треба —
Мої поламані крила і розшматоване небо,
Моє роздерте серце, мої спаплюжені мрії…
Повір, я ж і любити, напевно, вже зовсім не вмію.
Послухай, тікай світ за очі.
Від чорноти моєї рятуйся й біжи, що є мочі.
я вибіжу в люди
в морозну гарячку,
шукаючи руку твою.
а поки осінь,
а поки - в сплячку.
ходімо зі мною
я ніколи не скАжу "залишся".
бо уперта й страшенно горда.
краще тОбі збрешу навмисно,
хоч би й стане комок в горлі.
я ніколи не буду бігти
я готова з тобою хоч на край світу,
на край світла,
на край пітьми.
я готова з тобою у дощ і вітер,
лиш поклич
і скажи, куди йти.
Навіть, коли сьоме небо впаде на голову,
Я стоятиму поруч, триматиму твою руку.
Скільки не було б страху й мороку,
Скільки б не літати над головою круки.
Ти моя спина і я буду тобі спиною.
Жоден годинник не показує точний час.
Це все не про нас.
Жоден компас не знає де ми.
Перегорілі всі схеми.
минуло всього лиш декілька снів,
а я вже страшенно сумую,
п'ю каву гірку, пишу сотні листів,
осіннє листя в книжках пресую.
бажання заснути, кинутись в сплячку,