Olha Lypneva
ти пишеш букви,
фарбуєш будні.
складаєш брукви
дня нього.
смієшся на кутні,
Повір, тобі це не треба —
Мої поламані крила і розшматоване небо,
Моє роздерте серце, мої спаплюжені мрії…
Повір, я ж і любити, напевно, вже зовсім не вмію.
Послухай, тікай світ за очі.
Від чорноти моєї рятуйся й біжи, що є мочі.
Навіть, коли сьоме небо впаде на голову,
Я стоятиму поруч, триматиму твою руку.
Скільки не було б страху й мороку,
Скільки б не літати над головою круки.
Ти моя спина і я буду тобі спиною.
Я дивилась на тебе, ніби у дзеркало.
То була осінь, за вікном вже смеркало.
Ти крутив мої коси на пальці відверто,
А всередині щось мої струни смикало.
Я читала тіло твоє губами,
«Світло проб‘ється крізь темряву ночі» —
Вона посміхається мені й шепоче.
І я сподіваюсь, що слова ті пророчі.
Бо світла вже бракне щодня і щоночі.
«Душа в тебе чиста і добрії очі» —
десь серед всіх цих руїн,
де колись загубила себе,
добудую залишки стін,
щоб більше не бачить тебе.
⠀
зникни у цих рядках,
Молю, не відгукайся ти йому,
Коли він знову гукне: "Маркооо".
Закінч, полиш цю дивну гру,
Ти пожалкуєш вже на завтра.
Він розіпне твоє вразливе серце,
Не бійся втратити
А бійся не знайти
Не бійся плакати
А бійся не сміятись
Вітер дихав у твоє волосся
А ти думала про завтрашнє сьогодні
І ледь чула його відголосся:
Не згуби себе серед безодні
Не черкай крильми сумні бордюри
І не бійся падати у небо
Коли сонце гратиме в хованки
Залишись зі мною потайки
Хочу і розум кричить що не треба
Душа тобі покаже своє небо
Я тобі оголю свою душу
Я тобі розкажу все про себе
І всі ми жадаємо бути потрібними, бути важливими.
Комусь бути рідними, комусь - особливими.
Ми всі палко хочемо бути незмінними,
Чи то пак, ніколи, ніким незамінними.
в руки твої
хочу я так
сильно
не говори
лиш обійми