Olha Lypneva
Навіть, коли сьоме небо впаде на голову,
Я стоятиму поруч, триматиму твою руку.
Скільки не було б страху й мороку,
Скільки б не літати над головою круки.
Ти моя спина і я буду тобі спиною.
минуло всього лиш декілька снів,
а я вже страшенно сумую,
п'ю каву гірку, пишу сотні листів,
осіннє листя в книжках пресую.
бажання заснути, кинутись в сплячку,
бо ж скільки, насправді, того життя...
півподиху, півхвилини,
півусмішки, піврадості,
пів терпкого горня...
бо ж скільки, насправді, того життя?
Якщо іти то куди
Якщо вірити то кому
Якщо розділовий знак то крапку чи кому
Якщо відстань то в кроках чи кілометрах
Якщо час то ам чи pm
Якщо з розуму то разом чи окремо
може ми зустрінемось ще раз.
в іншій галактиці, на іншій планеті.
я читатиму тобі вІрші,
ти співатимеш мЕні сонети...
може ми сплітемося якось
Коли сонце гратиме в хованки
Залишись зі мною потайки
Хочу і розум кричить що не треба
Душа тобі покаже своє небо
Я тобі оголю свою душу
Я тобі розкажу все про себе
Малюй на тілі моїм губами:
Ти — мій художник, я — твій орнамент.
Лишай руками свої ескізи,
Ніжно й неспішно з верху до низу.
Твори на тілі моїм сонети:
Ти — мій митець, а я — терцети.
Ти загубився десь між легенями, чи між ребрами...
Всередині такий бардак, що вже місяць не можу знайти.
А ти все десь там мені муляєш, колишся деколи,
Заважаєш спокійно жити.
Часом затихнеш, ні пари з вуст.
Плач, якщо маєш ще сили і сльози,
Поки горе і сум не покинуть тебе.
Так, як небо ридає в найбільші грози,
Аж доки тягар цей із тебе впаде.
Поки серце твоє молоде і шалене
Вітер дихав у твоє волосся
А ти думала про завтрашнє сьогодні
І ледь чула його відголосся:
Не згуби себе серед безодні
Не черкай крильми сумні бордюри
І не бійся падати у небо
Не бійся втратити
А бійся не знайти
Не бійся плакати
А бійся не сміятись
дивно, як перетнулися різні дороги,
здається, йшли в два різні боки.
та раптом, зіткнулись на якусь лише мить.
і відчула, як палко моє серце горить.
стій.
зупинись.