Оля Дубрівук
Ось і все закінчилось. Залишились тільки листи.
На папері уламки полущеного епідермісу.
Цю зрадливу весну не затримати, не зберегти,
Бо у спину вже дихають перші листопади вересня.
Ось і все закінчилось. Під кедами тліє трава.
І чорнило все більш непотрібне, все більш нерозбірливе.
Катувати,
Вбивати,
Гнобити,
Палити,
Грабувати,
Стріляти
І насправді нічого нового: штани й рукава.
Стадіон над рікою затоплений тінями й сонцем.
Одне коло 400 метрів, вона бігала три або два,
ну а він із шістнадцяти років був напівмарафонцем.
І нічого складного: відштовхуєшся і біжиш.
Ну ж бо, виклади ще кілька фоток у свій інстаграм,
Зафіксуй в галереї дешеві розпливчасті миті.
Ця реальність суха і пуста, як комп'ютерна гра,
І на полі гравці – наче літери у алфавіті.
Ну давай, зупини на екрані розгублений час,
Виглядає все так, що зима цього року - із тих,
Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти.
Що я зрештою можу конкретного відповісти
На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?"
Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас,
Ти пішов після травня, здається, без жодних причин,
без швидкого прощання і без передсмертних записок.
Лиш мовчанням, як списом, прострелив мене і провчив,
залишивши старих переписок занедбану пам'ять.
І ти ж знаєш мене, я її впорядкую як слід,
Десять днів залишилося жити у цьому місті,
Засинати із ним, прокидатися в ньому,
Пахнути його сонцем, дихати його киснем,
Відчувати на дотик його вуличну втому.
Десять днів, щоб торкатись його теплого неба,
Уже як не приховуй – а видно, що ночі подовшали,
і коли ось попереду – ти, а за спиною – потяг,
ти говориш,
та шо ти,
не буде нічого хорошого,
що хорошого можна чекати зараз від жовтня?
Покажи мені гори, назви їх, скажімо, Карпати.
Там, де вітер прозорий розгулює між рукавиць.
Ти так швидко говориш, ти точно не хочеш поспати?
А я так витріщаюсь, неначе ти теж - краєвид
Покажи, як це місто вкривається снігом і льодом,
У метро так багато сорочок - барвистих, зім'ятих,
Так багато чужих запахів - м'ятних жуйок, цукерок...
Ти стоїш, притулившись до напису "Не притулятись",
І зі спільного в нас - це любов до смугастих шкарпеток.
У вагоні ця тиснява непереможна, як повінь,
В магазинах найперше скуповують соду і сіль,
і в обмінниках долар все вище і вище від гривні.
Уже більше ста днів не проводять ніяких весіль.
Поясни їй усе, як ти вмієш, їй справді потрібні
зрозумілі слова без замовчувань і перебільшень.
Він виходив надвір курити ще тоді, коли люди сплять,
Він любив розглядати стіни і дивитись крізь сині тіні.
Він щовечора лягав спати о дванадцятій сорок п'ять,
В ресторанах він пив какао, у кав'ярнях він пив мартіні.
Він любив подорожувати на Далекий-Далекий Схід