Ruslan Barkalov
В молитві прибігаєм – Отче наш!
До тебе, молимось, благаєм:
Спаси, помилуй, збережи нас –
Ми твої діти, іншого не знаєм
Благаєм Боже – миру нам подай,
І зійшов місяць над горами
Оглянув білу землю заметену снігами.
Потріскуючи стрибав мороз дібровами…
І було чути лиш рип – рип під ногами.
Там, за ялинкою зайці причаїлись
Про що говорять ранком солов'ї
Про що співають у гаю так мило?
Чи про любов? Про молоді роки?
Від співу того серце мліло
Про що співають ранком солов'ї?
Ту свою пісню ніжну і чарівну
Минуле, котре я залишу за дверима квартири
І зайшовши у ванну змию біль цього дня
Ну чому так – питав не раз сам себе я у вісні
І відповідь приходила завжди та сама
Історія це минуле – завтра буде новий день
Обійми мене. Востаннє, як вперше обійми мене
Торкнувшись струн душі. Чому такими далекими
Стали ми? Чи можна любов просто взяти і забути?
Обміни мене востаннє озираючись в минуле…
Обійми мене. Так, знаю, що прощання назавжди
Я вкотре повертаюсь в стару хату
Де все дитинство босоноге пройшло.
Чекаю, що знов мама й тато
Під вечір з поля змучені прийдуть.
Та це лиш спогад тихого дитинства,
В пустелі сорок днів давно минуло
В молитві й пості день і ніч
І вже коли втрачав Він силу
Диявол сміло приступив тоді
«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –
Коли серце щемить і плаче
Ти самотній і сумний
Ти прийди до мене юначе
Я небесний батько твій
Допоможу тобі і пораджу
І загою рани твої
Осінь як жінка - така різна буває часом
Десь холодом віє, десь ніжно муркоче
То сонечком бавиться то морозами
То жіночним сопрано а іноді басом
Христос воскре із мертвих,
Смертю смерть подолав,
І тим, що в гробах життя дарував
Воскресний тропар
І де ж тепер твоя краса, людино?
Куди поділася вона уся нараз?
Тепер, коли лежиш у домовині!
Коли ти більше не серед живих!
Вечір на дворі і тиху казку
Я на добраніч тобі розкажу
А ти заснеш мій маленький
В мене на руках – сину
Спи мій маленький