Сонна Діва
Запитай у неба,
Що тобі від мене треба.
Порахуй зірки
І відпусти оті мішки.
Запитай в землі,
Пробачу,
Це ж було уперше.
Пробачу
Що від цього менше?
Промовчу,
Не та трава,
Не ті ліса,
Не ті гори і поля.
Усе не те.
Усе ніяке.
Усе прагне помирати.
Колись світу не стане,
Сонце світить перестане,
Усі квіти зів’януть,
І зірки золоті не згадають.
Колись..десь там… в майбутньому,
Черстве серце - любить не може.
Воно гадає,що хтось ще допоможе.
Ні, не буде цього.
Натерпілось воно болю,
Але ще не знає спокою.
А що як океан- звичайна вода
А що як гора- це купа каміння.
Можливо, ця правда є дуже проста,
Але все одно викликає сумління.
Коли величне стає малим,