Тетяна Дагаєва
Крокує Україною Весна.
То тут, то там її помітні кроки.
Там з гір бурхливі котяться потоки,
А тут вже дні погожі і ясні.
І все живе всміхається Весні,
І хоче жити, і втрачає спокій...
І всюди я недосконала.
Куди не глянь: суцільний гандж.
Хоча й даровано чимало,
Ціную кожен долі транш.
Та не прошу собі нічого,
Мої бажання не нові.
Не зневажай ніколи рідну мову:
Наш скарб, наш спадок, голос з давнини,
Казки, легенди, пісню колискову...
Плекайте мову, дочки та сини!
Згадай слова із пісні материнської,
Ходить Щастя босоноге,
по підлозі тупотить.
Залунав сигнал тривоги,
Щастя злякано тремтить.
Заховалося в кімнаті,
притулилось до стіни.
Здається, що загрузла я в багні.
Товчусь у ньому зранку і до ночі.
І так звільнитись хочеться мені.
Боюся змін та все змінити хочу.
Знов болісний засвоїла урок.
Молюсь щодня, щоб завтра стало духу
Закоханий Ранок освідчився Ночі.
Спинивсь наостанок, прощатись не хоче.
- Ходімо, кохана, ходімо зі мною.
Ти чуєш? Навколо вже пахне весною!
Такої краси у пітьмі не побачиш.
Ти ж знову самотньо туманами плачеш.
Завірюхою, хуртовиною,
Білосніжною скатертиною
Вкрити землю всю намагалася,
Заморозити вихвалялася.
Снігом сипала, вітром дихала,
Щодня все відчутніший подих зими.
Холодними ранками іній сріблястий.
І сонце пізніше встає із пітьми,
Щоб променем першии на землю упасти.
На темному озері крига тонка,
Чоловіки, не повертайтесь в Україну,
Якщо залишили її під час війни.
Ви бережіть своє здоров'я і родину,
Нехай не сняться вам про Україну сни.
Живіть спокійно, вчіть чужинську мову,
Війна, війна, ти обпалила крила
Тим соколам, що рвалися у вись,
Тій ластівці, що ще гнізда не звила,
На пташенят так хижо не дивись!
Шматочок блакитного неба
Заплутався в сонних гілках.
Здається, що лише для тебе
Співає закоханий птах.
І перше ранкове проміння,
Як символ омріяних змін.
Вже всюди видно осені сліди.
Вона іде неспішно, тихо, боса.
І ліс, багряний від її ходи,
Купає листя у холодних росах.
А запах осені - неначе у раю!
