Владислав Висоцький
Білява мадам полонила мене
Білява мадам забрала все серце
Коли ж легше стане мені
Любити її безкорисно і чесно..
Люблю я її кожен свій день
Люблю я її кожну секунду
Кохання це штука зла не випадкова
Це якась не людська змова
Що кохати когось треба
І коханим бути теж
Хочеться бути коханим для когось
Але мені судилось "просто за іншими стеж"
Принцеса красива як літні ліси
Чекаю коли ти відповіси
Закохала в себе навіть на відстані
Чекаю тебе ніби кораблів на пристані
Пам'ятаю моменти коли були одні
З тобою був як лицар, але без броні
Осінь, вечір здається не час кохання
Це ж не квітуча весна
Осінь це час депресій, зітхання
Бо закохала мене та краса
Дута куртка, бо уже холодно
Блище зима птахам уже голодно
Була п'ятниця 15
Зараз неділя 17
Тоді я зрозумів що не потрібний був їй
Навіть зараз розумію це я
Хоча й вірити в це щось не хочу я
Швидко полюбив і ввічливим бути старався
Сидить мадам
Тасує карти
І сліпить мене лампа на столі
Чи може то краса мене сліпила
Просто не бачив я більш нічого в темноті
Крім краси на рівні Фреї
А очі її як ліс
Такі ж красиві невинні
Ну для чого туди поліз
Ніби в погреба винні
Напився краси я сповна
Але мені було мало
Сидить панк і курить в вікно
Він життя прохавав давно
Зрозумів він що більшість людей
Це гімно
Зрозумів що вирвали щось із грудей
Всю любов....
Білявка красива сиділа напроти
Думав чи познайомитись вона не проти
Сказати щось боявся, але це було недовго
Хоч це сестра дівчини друга мого близького...
Прогулялися трохи
Здається холодно було
Походу осінь
Хворіти почав часто
І кохати знову
Зелений чай п'ю уже як воду
Щоб могти вийти побачити її вроду
Вона далеко
Красиві були моменти
Такі ж як в нічному небі комети
Здається любив її справді
Але сидимо ніби на різному ряді
Міг би провести я темні обряди
Але хай вони разом будуть раді....
Коли любив одну здавалось щастя більше буть не може
Забув її я з часом
Так тяжко так крізь силу
Все ж забув, бо полюбив я другу
А з часом зрозумів що не те
Зараз влюбився
