Сандро Йоговскі
убити людину? но-проблемо!
скинув її в Тису - тепер вона ухилянт,
а я в крові по вуха - крутий дилетант.
вночі наснилась і вбилась в мізки
думка шалена, розбурхані змістки.
глуздом поїхав, ніяк не заспокоюсь,
навколосвітня нудьга черепної коробки.
Ласкаво просимо до Єланця!
ця сіра провінція - духовна в'язниця,
де виживають тільки похмурі лиця.
Стояв, як кіл, забувши де я,
Toчив густу, гарячу сливу,
Oнанізму причину - отчину чудну.
Як та Повія дихати не дала?
Крові приплив - вікна відкрива.
минуле - порожня книга в руках,
чи то Фенікс, що сяє в вогнях?
історія - це не лише купа сторінок,
це кава уранці, п'яне слово нічної хвойди.
погані новини
не вмер уві сні
ну то й що?
пишу вірш останній
покидьок приречений не збагнути причин,
навіщо світ влаштований отак.
дюдей карати марно - взяли вогонь свобод
і райським щастям жертвували всмак.
війна, кров, смерть всюди,
люди хочуть вбивати,
а я посміхатись.
загнаний в кут самотності гарчу,
від люті, безсилля болі реву.
людське так близько і так далеко,
наче кістка, що в повітрі завмерла.
про рай базарять знову цілий день,
та я, в ці кончені ребуси не вірю!
ми - самотні привиди, сучі пси,
яких п'яні гноми ловлять з огиди.
коридори наші сповнені диму й анаші,
кімнати мов склепи, де сгинають старші.
тут панували алкоголіки, повії, наркаші,
які в гріховних утіхах топили свої ночі.
безмежний досвід, нестримні бажання,
де поєднались насолода і страждання.
солодка агонія, екстаз і біль -
мазохізм вершить свій безжальний стиль.