Бариста
Весняний ранок сірим був,
Похмурим було небо.
Краплини падали дрібні
На парки і на сквери.
І в цій ранковій метушні
Тепла хотілося мені...
В кав’ярні, що у центрі міста,
Варив смачне лате бариста.
Ласкавий погляд, гарні очі,
Усмішка, наче подих ночі.
Хлопчина, юний фахівець,
Знайшов ключі до всіх сердець:
ЛагІдне, тепле, добре слово
І каву дрібного помОлу...
Він знає, де зерно росте,
Як пробивається, цвіте.
Він легко може розрізнити
«Арабіка», «Робуста», «Ліберіка»...
Цей аромат бразильського зерна
Вдихнути хочеться сповна.
Крізь непогоду, дощ, імлу
На запах кави я іду.
Горнятком теплим руки грію,
В думках про ясні дні вже мрію…
Надворі дощ давно спинився,
Крізь хмари промінець пробився.
Бариста лагідно всміхнувся –
І світ від мороку проснувся…
