Битва при Дар-Даеллі
І зібрались війська попід мурами,
Попід мурами Дар Даеллі,
І, здавалось, солдати – зажурені,
хоч вони ще із ночі в хмелі…
Кожен знав: битва буде останньою.
Кожен знав, та сміливо ішов,
І не вірив, що ранок застане їх
І що вітер овіє їх знов.
Вранці ріг заспівав, табір будячи,
Закликаючи в битву іти.
«Аби виспатись, смерть у вас буде ще,
тож мечі оголяйте, брати!
Не чекайте на поміч даремную,
Як литаври «До бою!» проб’ють;
На богів не кладіться чи демонів –
лиш на себе і зброю свою!»
…Сонце виповзло вранці над стінами,
Понад стінами Дар-Даеллі.
Очі воїнів, які не загинули –
У сльозах, і ледь-ледь у хмелі…
І здригнулось повітря прощаннями,
Доки ранок висушував кров.
Кожен знав: битва буде останньою.
Кожен знав. Та сміливо ішов.
