Цариця й дурень (158)
І небо стало ясніше,
і хмари розійшлися в різні боки.
Коли лиш я знову побачив,
твої червонілії щоки.
І ночі стали світліші,
але ще не чутно кроки.
І звуки навколо рідніші,
та з ними ще купа мороки.
Я щодня все про тебе мрію,
від голосу твого млію,
і від ночей без тебе дурію,
чи ти відьма, а я козак?
В сильну зливу лиш, я радію,
в лапах смерті лишаю надію,
в цілім світі єдину подію,
хочу бачити, мов хлопчак.
Лиш любов‘ю я сильно хворію,
лиш тобою те серце зігрію,
та тобою я не володію,
ти цариця, а я дивак.
