Через ліс
З оленкою в руці сидів я на узліссі:
метелики цвіли, снувала мурашва,
світилася трава, і промені навскісні,
лунаючи, ішли крізь чисті дерева.
На вічній глибині, у серцевині ока,
як насінина лун, ще жайворон тремтів,
у м’якушах хмарин дощу тугі волокна
сукались і плелись, як невід, із вітрів.
Лети, хутчій лети, оленко тонкокрила,
метелики, цвітіть, оздоблюйте життя,
проходжу поле я, немов пройшов горнило,
за мною слідкома лункі листки летять.
***
