“чия то ґою праща несповита”
чия то ґою праща несповита
чия по світу лань пустелю п’є
нехай до жита докульгає свита
на неї в московита дружба є
не язиком то каменем прилиже
дізнатися чи зиждеться душа
а те що залишилося понєже
то братику схоластика й олжа
а свити свита справити не слічна
прокльон дається раз і поготів
провина — пуповина — канонічна
з–під древка недоношених життів
була вона чи тільки приверзлася
про це й боян давно вже не рече
сердезі тихо мріється на пласі
як би на пласі побувати ще
тож зладиться лобами лан хрестити
і внадиться керманич при губі
а житу що — воно як завше жито
якому не прощають голубів
