Чорним лебедем сум прилітає
Чорним лебедем сум прилітає,
З крил скидає безладдя тривожне,
Душу рве, пам'ять вщерть вивертає,
Серце впоратись з ним не спроможне.
Чорний лебідь неспокій приносить,
Все кудись до чогось спонукає,
Серце тиші і спокою просить
Та за хмарами розум блукає.
За світами щось разом шукають
Чорний лебідь і розум без тями,
Душу наче в лещатах стискають
І шматують своїми кігтями.
Роздирають щодня і щоночі,
Все дістатися вічного прагнуть,
Взнати думи зіркові пророчі,
Ніби з того безсмертя досягнуть.
Сум це розуму сон тимчасовий,
Чорний лебідь сумує без пари,
Красень-птах дивовижно чудовий
Знов самітний злітає за хмари.
Все тому що нещасний кохає
Лебідь білу що небом летіла,
Відтоді його сум не вщухає
Бо вона його не зрозуміла.
Біле з чорним гнізда не збудують,
І не зможуть щасливими бути,
Серце пристрасті марно мордують,
Краще все недосяжне забути.
Розум вічність побачити мріє,
Білу лебідь свою невблаганну,
І від розпачу в горі чорніє
Через долю свою безталанну.
Чорним лебедем сум прилітає,
З чорним розумом марять про вічність,
Душу чорний туман огортає
Щоби їх привела в потойбічність.
А душа це ж і є лебідь біла
За якою так розум страждає,
Вона смерті як волі б зраділа,
Смерть у вічність її проводжає ...
05.04.2021
