Далматин
Знаєш,
Не було у мене ніколи до тебе жалю,
Хоч жаль за тобою і твоїм неповторним тілом,
Там ранки випалюють ночі в обіймах вогню,
І я біля тебе покірним лежу далматином.
І не тільки тому, що так легітно дихала ти
Сновидінням тремким, надимаючи перса рожеві,
Я дивився світанком, торкнувшись твоєї руки,
Закидаючи в море сонливе мрійливі мережі.
Я все думав про хвилі, про море, його глибину,
Про старі кораблі, що давно, як у нім потонули.
Ні. Не було у мене ніколи до тебе жалю,
Хоч жаль за тобою у цім попелястім намулі.
06.01.2024
