До літа
Споруднику пахощів, служителю квітки,
на лицях у тебе вогніють нагідки,
видмухуєш звуки лункі в соломинку,
вимочуєш в річці надуту хмаринку.
Накинувши оком лукавим на воду,
на хвилі біжучій змальовуєш вроду.
І все тобі мало омани й ошуки:
даєш мені пензлі й сопілку у руки.
І я, нестяменний дивак та баніта,
малюю обличчя минулого літа.
І дмухаю в дудку, і дим добуваю,
а все, що змалюю, — за мить забуваю.
***
