Дві вічності
Занадто свята, щоб тебе полюбити,
Занадто свята, щоб жити мріями.
Занадто праведна, щоб тебе бентежити
Шаленими снами і довгими віями.
Я зіграю на білих клавішах
Мелодію спілої осені
І очі твої заблищать
Такі сірі і болем зморені.
І тривожно уста розімкнуться
І у подиві щось казатимуть,
І руки білі і стомлені
Ласки тремтливо чекатимуть.
І повітря жахливо прокурене
Буде зводити знову з розуму.
Я вдихатиму дим сигаретний
І отрута здурманить голову.
І бажанням запахне так солодко –
Це кохання дикі пахощі.
І нестримні пориви вирвуться,
Заморожені сховані радощі.
І заплаче скрипка змучена
В сотий раз мелодію вірності…
В нас з тобою час необмежений!
В нас попереду ще дві вічності!…
