Таня Гелетюк
Догорала свіча на столі,
На стіні, миготівши, вогнями,
Й, ніби, кликала когось прийти,
Все кричала глухими словами…
Тіні падали вниз із вікна,
Висипались з віконної рами
І летіли на сяйво бліде,
І навіки у ньому зникали…
В мертвій тиші, в забутім краю,
У тайзі непривітній, жорстокій,
Пролунало тривожне «а-у-у-у…»
І зірвалось на ноті високій.
Блідий місяць, немов побліднішав,
Розгубившись, розсипав зірки,
Й, щоб не чути благального крику,
Заховався за берег ріки.
Я креслю все, усе ламаю,
Я палю тихо всі мости,
Так буде краще, я гадаю,
За все прошу мене прости.
Я просто йду, тебе лишаю,
Сторінку лиш перегортаю
Свого життя, своєї долі…
Прости, що я завдала болю.
Він простяг їй звичайну каблучку…
На тремтячій холодній руці,
І боявся поглянути в очі
Лиш рум’янець горів на щоці.
Десь поділось потрібне повітря,
Так забракло його у ту мить…
А вона відчувала щось дивне
І що серце так млосно щемить.
Непроханий гість ти в моєму житті!..
Як вітер влетів у прочинені двері,
Порушив мій спокій і тишу мою,
Сполохавши струни завмерлі.
Ти вірвався пекучим теплом,
Ароматом весняних конвалій,
І нестримним потоком дощів,
Заховавши відлуння реалій.
Пам’яті А.Я.Чумака, який поїхав на заробітки п’ятнадцять років тому і досі не подає про себе жодної звістки, якого так і не дочекались батьки, відійшовши у вічність, присвячую
Народила мати сина,
Переповивала.
Подивилась, посміхнулась
Та й заколисала.
Колисаючи співала,
І линули мрії,
Я маковим зернятком проросту,
Проб’юсь тоненьким пагінцем на волю,
І розцвіту в занедбанім саду
Серед колючих квітів, саджених тобою.
Біля шипшини, що піднялась вверх,
Я заквітую вбогою красою,
Я застелю червоним полотном…
Увесь твій біль я заберу з собою.
Ми дві частинки цілого,
Одного й неподільного,
До болю в серці рідного,
Святого й нерозривного!
Дві крапельки роси,
Два ангела земних,
Ми дві сльозинки маминих,
Два погляди ясних.
Рожеві пелюстки тобою подарованих троянд
Сьогодні рівно в шостій ранку тихо облетіли…
Ми довго намагались склеїти любов ,
Ми намагались та в душі того не хтіли.
Я відчуваю присмак солі на твоїх руках,
Ти чуєш, мої очі також, любий, плачуть.
Я змерзла, небо нами випите до дна…
І ці граки…про що вони так гірко крячуть?
Занадто свята, щоб тебе полюбити,
Занадто свята, щоб жити мріями.
Занадто праведна, щоб тебе бентежити
Шаленими снами і довгими віями.
Я зіграю на білих клавішах
Мелодію спілої осені
І очі твої заблищать
Такі сірі і болем зморені.
Срібний ліс, і замерзла ріка,
І сріблинки від інею білі –
Це морозна і сніжна зима
Принесла у наш край заметілі.
Спить берізка, укутавшись міцно
У пухнасті зимові сніги.
Вона, сонна, легенько стріпнулась,
Щоб не втратить своєї краси.
А з перлин зберу любов,
Сплету шовковими нитками.
І візерунки золоті
Повишиваю вмілими стібками.
На білім-білім полотні
Засяє ясно вмите сонце,
І зацвіте у полі мак
Й лілеї в мами під віконцем.
