Джек
Старий собака мокне під дощем ,
лякаючись розкоту грому ,
неминучий жде його кінець
такою осінню близькою
він вже осліп і лишень чує
як громовиці бють в стерню ,
а хтось дбайливою рукою
плащ кинув нА спину худу.
Дзвенить ланцюг і гонить брижі
Поверх калюжі в яку сів
із під каптура тільки очі
Побляклі видно й чорний ніс
А гроза гуде , гроза бушує
І темні небеса горять вогнем
Сидить сутулий пес прикутий
Цю ніч не склепить він очей .
Черговий бій зі своїми страхами
Відбуде сам із болем у кістках
Собача доля – що ж сказати
Яку із честю він прийняв .
