І провалитись, та забути
І провалитись, та забути
І голосів людей не чути
Закрити очі, хоч на мить
Відчуть, що більше не болить
І стати каменем гарячим
І породить в собі змію
Сказати голосом тремтячим
Що ще колись, я полюблю
І стати жайворонком в полі
Прокинутись із сонцем в такт;
І не відчуть тієї болі
Що спричинив болючий факт
Загинуть, знову відродитись
Пройтися босим по раю
І тихо із небес спустись
Відчуть, що знову я люблю!
