Іду смілива і печальна
Зірвались з губ прості слова,
Благальний крик злетів несміло
Й упав на землю, розлетівсь
На сотні скалочок невміло…
Я їх, збираючи, тремчу,
Я їх та хочу поєднати,
Та розсікає тишу біль
І тихне змучене «кохаю»
Ромашки білі відцвіли,
Листочки сумно впали долі.
І я питаю, що робить
В сумної білої тополі.
Вирує в серці біль холодний
Ключем невпинним, джерелом…
І мовчки й навіть підсвідомо
Я засіваю зло добром!
І усміхаюся красиво
На зло невдачам й ворогам.
Іду смілива і печальна,
Іду і вірю дивним снам!
