Хмаринка
По небу проліта хмаринка
і з листя крапає роса
на носі твому павутинка,
ти з лісом - братик і сестра.
Тече в долину зверху потічок
і на листочку він несе мурашку,
вона, як ти, пішла від діточок,
щоб на листочку їй не було важко.
Я просто сплю поміж зеленою травою
і на щоках скотилася сльоза,
я в своїх мріях знов з тобою,
бо ж сльози - це людська душа.
Закриються знов вічі до світанку,
бо хочу бачити тебе знов я,
в траві я сплю під місяцем-серпанком
і відчуваю - росне на мені трава.
Ти звеш в природне царство зі собою,
де аґрус, і троянди, й ковила,
де з-поміж мертвих чуєшся живою,
взяла мене, й за руку завела.
З тобою ладен я до прірви світу,
отрута з твоїх рук солодша од вина,
на світі ще хотів пожити,
та п'яний я від долі й без вина...
Розплющить очі я не хочу,
і серця стукіт - самота:
без тебе завтра не пророчу,
бо ранок є, а сенсу - вже нема.
Подує вітер, змете усі ці грішні мрії,
та образ - необвіяний в словах,
від твоїх рук мої лиш мліють,
а поцілунок - поглинає страх.
