Хвилі скульптора (167)
Природа неймовірно красива,
та до вашої їй ще далеко.
І хоча ваша надто манлива,
я її споглядаю з далека.
Ніби витончені хвилі моря,
розбивають в пісок каміння.
Так і ви розриваєте лицаря,
ваша постать, немов видіння.
Ви - скульптура найвищої якості,
ви із мармуру, золота, шовку.
Більш ніколи не вистачить палкості,
у природи на підготовку.
І мені більш нічого не треба,
краєвидів на мене досить.
Підніму свої очі до неба,
й мою душу до тебе відносить.
