кохання немає ні часу, ні віку
Душевні притупляються плачі,
Ще мозок мулять вірші непочаті.
У спалахах небесної парчі
Ледь прозирають ворожби печаті.
Де брав принади, чари, звідкіля?
Вражає неземних чаклунств уміння.
Ти серед ночі сонцем наділяв,
Щоб зігрівалась від твого проміння.
Багато в світі ненависті, зла,
Вони розплідники чуток й прокляття.
Я навіть в сні відчути не змогла,
Що на любов очікує розп’яття.
В природі – літо, в душах же – зима,
Зав'язли в невідомій каламутті.
Ти, гордий – сам, я – теж собі сама.
Ми не морозом, а мовчанням скуті.
