Колеса
Колеса стукають по залізниці,
стираючи між нами шлях,
йдучи, мов металеві колісниці,
згасили пломінь у Твоїх очах.
До тебе їду, щоб тебе не бачить,
шукаю, щоб серед поля не знайти
ту квітку соняха, незрячу,
що не боїться страху темноти.
Я загортаюся від тебе в ковдри,
блукаю від зачинених дверей
до тих відкритих, де немовби
не бачитиме соняхів очей.
Ще декілька годин, ще трохи,
та не наважуся зайти,
а там ті очі як небесні вроки,
які накинула на мене ти.
