Крик сердець
У чорнім небі, мов страхи,
Надію згасили тихі зорі.
Вогні палали там, де сни,
Де мрія линула прозора.
Ріка ридала, як серця наші,
Із грудей вирвані в полоні.
Як мати сина свого зве,
Коли кров стікала крізь долоні.
Земля пофарбована у кров,
Що вилилась із ран солдатських.
Вітри розганяли степову любов,
Небеса чують плач сердець материнських.
У степу лишилась тінь від сліз,
Де падали на землю крики.
Усі спогади, немов згорілий ліс,
Змішались з попелом навіки.
Калини ягоди, мов кров,
Схилились низько на коліна.
Козацька правда і любов
У серці збережуть країну – славну Україну!
Угорі Дніпро зітхає тихо,
Шепоче рани величний Київ,
Маріуполь – у грудях крик,
Харків у попелі й дощах.
І Львів у серці береже
Молитву тиху за синів,
А Одеса, в болі мить,
Сльозами море полонила.
Хай карма впаде ворогам, мов зоря,
Та дух живий не згасне.
І там, де впала чорна тінь,
Весна запашна настане!
Слізно дається біль війни,
Та за межами ночей темних,
Як спалах світла навесні,
Знов переможемо разом ми.
