“Криниця Стану над водою”
Криниця. Стану над водою,
уп’юся суттінню густою,
і відра попелом ущерть
наповняться. А ніч, як смерть,
все перепалить, перетлить…
І жахко з відер воду пить.
Лиш при вогні будеш радіти,
що не минулося ще літо,
хоч смутки виникли й жалі.
Вогонь на тихому крилі
по колу поле облітає,
в глибокі відра зазирає,
і ставить мітки на чолі
каміння, що лежить в золі.
А попіл всюди: тут і там —
куди лиш погляд твій сягає.
Ти ж, споночілий,— сам на сам
його від себе відгортаєш.
***
