Листопад
Мідь тоншає, шерхльована вітрами,
широкий звук летить над головами,
що ледве й чуть, як цвяхи золоті
пришпилюють розковзані путі —
гаснуть в покорі крила прозорі…
Вгору,
ой вгору
лине пташина зелена,
в дзьобі у неї жарина із клена;
просто, ой просто стискається простір —
іскра летюча у високості.
Полум’ям чистим спахне, як воскресне,
висвітить все на землі доброчесне,
жаром засипле впадисті жмені,
золота буде повні кишені, —
скарбу, який ти зібрав, не злічити,
як не скарбуй, та не стане на квити —
все розкладе час у мить заспокою —
чим все скінчиться, що ж воно буде з тобою?
Чим ти відплатиш за перл дощовий на долоні —
жаром сльозини чи холодом скроні?
Менші та й менші кожного разу видатки,
більшає борг, що дістався у спадки.
***
