Любов живе три роки
Усі люди мріють відчути любов,
Я ж мрію не чути її смертний зов.
Будую маленьку фортецю із строф,
Щоб бути захищеним від її настанов.
Щоразу закопуюсь в мрамур із дужості,
А потім руйную його власним взуттям.
Як би мені не хотілось байдужості,
Мій тягар – це життя із тим почуттям.
Я з дня у день впадаю у припадки,
Кричу і рвуся десь в німу печаль,
Ти все це бачиш, та не маєш гадки,
Як помогти мені із тим, на жаль.
Не хочу буть слабким перед тобою,
Але давно вже сильним я не був,
Як важко все студити головою,
Коли пройшло воно крізь серця клюв.
І він завжди тріпоче, наче лист лавровий,
Коли лиш згадують твоє ім'я.
Навіщо починати день свій новий,
Коли думки не змінені? Дурня.
І веселитися немає сил і волі,
Коли переді мною образ твій,
Я постараюся забути мимоволі,
Та в пам'яті моїй він, як старий сувій.
Я пам'ятаю всі твої чудесні соки,
Вони ростуть в моєму серці, як гора.
Я десь читав: "Любов живе три роки".
Так от, залишилося пережить ще півтора
