Виростає кричма слово,
наче півень на тину,
і лякає лунко знову
гомінку самотину.
Перекинься карим зглядом
через хмизяні дими,
весняну веселість саду
в розкіш літа заломи.
А летючій низько птиці,
що згорає на льоту,
намалюй співку криницю,
щоб стлумила жаготу.
***
