Mea Vita Et Anima Es..
Чи знаєте?.. Поезія солодка,
мов омиває душу та клітини.
Кожне слово, рими кожна нотка
до серця тихо, мов пір'їна лине.
Так м'яко, ніжно падає до долу
і щось торкає, змінює в думках.
То стане вона ліками від болю,
то стане краплею сльозини на очах.
Поезія...Яке чарівне слово!
І скільки в ньому сховано ще слів,
скільки світів та різних хвиль навколо
крізь покоління й довгий плин років.
Мене лікує дар цей та натхнення,
вірші кохані давні та нові
поетів вірних, що несуть знамення
творців за тінню крізь свої вірші.
Це щось таке, без чого ти не вмієш,
не можешь дихати та жити просто так.
Читаєш, пишеш... І тебе то гріє!
Не просто пояснити.. Та це факт!
І хоч без слави, "в стіл" чи тільки друзям
та все одно, без цього ти не ти!
І щастя бути вірним й небайдужим
до того, що тримається в тобі!
Для когось забавка, дрібниця чи то дурість..
Для мене же поезія - душа!
Крізь сонце днів та всіх ночей похмурість
завжди так нею маритиму я!
Рима й рима.. Та за нею чари,
неймовірні імпульси сердець.
І поки існувать не перестанем
не буде і поезії кінець!
Адже цю мову, нашу, солов'їну,
плекати в віршах справжня благодать.
І хай віки ще слів її пір'їни,
до усіх душ м'якесенько летять!
