Моря
І він збагнув, закинувши свій погляд
В січневу ніч, що врешті-решт позбувся
Свого безсмертя викравши у нього
Себе самого. Весь блідий стояв
Хоч тілом був прикутий до кімнати,
Але блукав по Місяцю один
Приймаючи, як дар свою самотність.
А десь вона, так само, як і він
Тікаючи з вікна нічного міста
Неспішним кроком міряла моря
І відчувала невагомість серця
Де пустота оголених Карпат
Була їй домом, мабуть що ріднішим
Ніж ті, що бачила коли спадав туман.
Мабуть, вони б зустрілися тоді
Нехай на мить побачившись в затоці,
Нехай мовчання вигорілих яв
Злучило б їх у довгім поцілунку,
Як щось би сталося, як щось би відбулось:
Падіння гір, нашестя метеорів,
Щоб шлях плести їм далі довелось
В містах із безліччю заплутаних історій.
15.01.2024
