Налякані очі
Налякані очі дивились на світ
Й не знали, куди притулитися їм.
Байдужість людей, збивало їх з лап.
І рідкість, коли заберуть на руках.
До теплої хати,
Де їжею пахне та люблять тебе
І не викинуть.
Страшно..
Та біль і той смуток,
забути не в силі.
Коли люди проходять, повз нещасну тварину.
Яка голодує і в холоді спить,
Попросить тебе її прихистити.
Тоді, буде вдячна вона до кінця
Й віддасть всю ніжність і любов зі свого серця.
Давай врятуймо маленьке життя.
Яке в самоті блукає кругом,
Та не бачить щастя воно.