Небесні сльози (183)
І небо плаче, бачить мою біль,
вітер реве, як чує мої крики.
На мої рани потрапляє сіль,
щоразу, коли бачу давні пики.
І хвилі піднімаються від суму,
вогонь розплавив металеві ґрати.
Птахи від моїх сліз здіймають шуму,
не знаю більше місць, куди тікати.
Від моїх слів усе цвіте і в‘ється,
від моїх рук усе горить і в‘яне.
І поки моє серце тихо б‘ється,
колись воно ще знову буде п‘яне.
