Небу
Небо, хто ж лишив ці шрами?
Білі риски на твоїх просторах,
Що були нанесені літаками,
Які марять у своїх польотах.
Небо, хто ж посмів видихати
Білий дим тобі прямо в обличчя?
Мабуть, ті, хто потрапив за грати
Невагомого потойбіччя?
Небо, чому вночі сиплеться сіль
На твої свіжі незагоєні рани?
Була видна вся кармазинова біль,
Як на смерканні знімались кайдани.
Небо, скільки ти душ лікувало,
А скільки зробило нещасних...
В нам завжли буде мало,
Іскор сонячних, нових і ясних.