Нана Громадська
Ти наче та, для якої жив, живу.
Все життя, назустріч новим дням.
Воно тягне серце вниз як тятеву
І б'є батогом по рукам.
Ти наче та, для якої маяком свічу,
У чистому полі живе моє серце,
У безкрайому небі літає душа.
Я розбила блакитне люстерце,
Не гояться рана від чужого ножа.
Тобі, Україно, щасливий мій вдих,
Небо, хто ж лишив ці шрами?
Білі риски на твоїх просторах,
Що були нанесені літаками,
Які марять у своїх польотах.
Небо, хто ж посмів видихати
Білий дим тобі прямо в обличчя?
Честь і хвала тому воїну,
Що загинув у перших рядах.
Зрікся юності шаленого поспіху,