Нічні вагони (83)
Чекаю, гуляю нічним пероном,
міг би їхать до вас, але прямую додому.
У темному купе чутно сухе дихання долі,
вона шепче "борись", а я біля вікна, сумую собі поволі.
У місячному оксамиті неба,
я згадую вашу посмішку.
Хоча цього й робити не треба,
я жалкую про дії, що зробив у поспішку.
Шансів на успіх наша пара не має,
і цим заспокоюю своє серце.
Але іншого виходу в мене немає,
як думати про вас, стримуючи сльози, вщент сповнені перцем.
З кожним ударом коліс,
на душу давить ще одна цеглина.
Проблеми не змиє навіть океаном сліз,
але кожна ваша сльоза - для мене перлина.
Так і помирають, дні за днинами,
ми кудись поспішаємо.
Пам'ять про нас, залишать картинами,
колір яких, ми не запам'ятаємо..
