Обійми ранків досі пахнуть кавою
Обійми ранків досі пахнуть кавою,
Коли шепоче вечір “Вже пора”,
Коли хвилини бавляться октавою
Солодких струн душі… Майстерна гра!
Фрезове небо напуває посмерки,
А зорі мружаться, стривожені від сну…
Я не люблю, коли у серце лізуть поспіхом,
Люблю, коли збирають по зерну,
Коли єдина мить – єдиний дотик,
Наступна – то найбажаніший скарб,
Коли чуття сирий займають гнотик,
Вдихаючи життя у сонм примар.
Коли вже ніч устами ловить вогники,
Знімають зорі ковдру сонних хмар,
Як заколиханий у місяцевім човнику
Стуля повіки втомлений стожар…
По палубі душі тне подих вільний,
Напнувши груди як вітрила в даль,
І змовники-думки, мов занімілі,
Вдивляються у зоряну вуаль.
Ось він – мій час, коли п’янить натхнення,
Коли слова джмеліють роєм строф,
Коли моє зі світом одкровення
В життя приводить ще одну любов…
04.04.2014
