Пальміра
Ти спрагла знов моя Пальміро
Твої піски знов моляться на дощ ,
Ще дивом твоє серце не згоріло ,
Не вмерло в сяйві вбогому зірок .
Я повернусь до тебе на весні
Я повернуся , чесно – обіцяю ,
Руїни перед світом , а для мене дім
Чиєсь минуле , а моя реальність
На сході сонця , подолавши ніч
Пройшовши пішки милі по безпуттю
Аврорі низько звісивши поклін
Я повернусь ! - вже вернулась !
Я пізно , знаю , е-нна ця весна
Ні ти , ні я – не те що колись було
Однак ти знаєш в світі більш не ма
Таких як ти , пожерло все минуле
Хоч ти не та. Пальміро- ти не та !
Уста твої , як довго ви безмовні ?
Вдовою жебраєш прострочені літа
В дітей чеканні у розбитім домі …
Ти ніби тут – а наче і не ма.
Он твоя тінь , за грудою мелькнула
Шуршання кроків , лункість у пісках
Шматки колон , засипана дорога .
Де сміх твій дівся , де твоє життя
Фонтани де ? їх музики не чути
Сади - міраж , померла ця земля
Осталось величі лишень відлуння .
…
Де твій народ Пальміро ?! Де вони ?
Де ті царі , що тут розкошували
Лиш вежі , лиш могили , лиш стовпи
Ось це все , із чим прийняли …
Коли я йшла – було ж усе не так
Був перед вечір пізньою весною
І запах ладану , такого більш не ма.
І відблиск світла у твойї короні
Цар із царів – ти знав , куди я йшла
Ти знав ,що більш не будемо з тобою
Шукати зустрічей по теплих вечорах
І жити поглядом у стінах Одеону
Цар із царів , мудрець во славі
Муж перед Богом – жінці чоловік
Ми розійшлись – нам зорі підказали
І от як бачиш так і не зійшлись .
Ти помилився : вперше - цар з царів
Та я чомусь із правоти не рада
Усе вже втрачено –тебе ,і дім
Я , Агасфер, така вот правда
А в твій же час – була ж то я жива
Дитя Версавії – тебе ж я знала
Ми простали разом день до дня
Та на тобі вінчалася влада
Ти став її , я тут була безсила
Мої обійми слабші за її
І як би віддано тебе я не любила
не розірву ніколи пут оцих .
і я пішла ,Пальміро, я пішла …
безчестям крита , перед ним єдиним …
із крил своїх одне йому дала ,
з собою ж згадку лиш сповила .
і післясмак цілунку на устах
такий який лишають лиш дорослі
його я досі ,знаєш , зберегла ,
хоч цілувала багатьох в дорозі
…
Сідай Пальміро , поруч не тікай
Безумству не давайся в руки
Коли нарешті я таки прийшла
Щоби безцільно роз’ятрить минуле
