Памяті моєї бабусі Марії Василівни
Весна… а вітер обриває цвіт,
Шматує серце, сповнює відчаєм :
Бабуся не виходить до воріт,
Ріднесенька мене не зустрічає.
Шершаві ручки, вічні мозолі –
Де мій притулок, оберіг дитячий ?
Як смакувались Ваші киселі !
Пашіли пиріжечки на столі,
І борщик на плиті чекав гарячий !
Любили сісти Ви коло вікна –
Читали і онуків виглядали.
Бабуся наша все на світі зна –
Ми так пишались ! І порад питали.
На долю Вашу холодів і зим
Ой, випало багато ! Тільки ясним
Ви Сонечком були, Ви гріли дім !
Та, раптом тихо, непомітно згасли…
Як стане милою без Вас планета ?
Чи так до кого в світі пригорнуся ?
Всміхається рідненька лиш з портрета –
Бабусенька, бабунечка, бабуся…
