Передранковий ноктюрн
Ти лежатимеш обличчям у подушку
І тіло тремтітиме, наче від холоду.
Останнє, що скажеш, то буде "о Господи!"
І далі вмиратимеш без подиху й голосу.
І я лежатиму, проб'ю стелю поглядом,
кінцівок не чутиму від твого доторку,
зубами і нігтями роздертий до крові тут.
Я помиратиму без спокою й викрику.
Ще поки до сходу німі паралітики
не стануть знов нами і не радітимуть,
так і лежатимем у морі простору
ліжка на двох. Ще живі, бо потомлені.
