“Посланче осені, день многодарний”
Посланче осені, день многодарний,
з просині дивишся поглядом карим:
в річці глибокій світиться свічка,
в нурти відкривши браму відвічну.
Там у глибинах нижу кілечка —
голка вогненна у безконеччя;
Там ледве й видко золота злитки…
Стиснувши міцно голосу нитку,
глибше пронурюй скло захололе,
входь і пронизуй коло за колом.
Ввійдеш в початки, в крапку джерельну,
вип’єш на згадку мить несмертельну.
Зглибивши витоки власного чину,
будеш вважати за вічність цю днину.
***
