поточне...
прямує час незримою струною.
бринить струна манливо у майбутнє.
чи то на сполох б'є розніженим світам,
яким цей час - буттям...а також - і початком...
та ще й завершенням також,
коли уламки світу, хімію життя ізнов складе
в миттєвості новітніх літочислень.
по тій струні прямуєм ми -
створіння усвідомленого "Я",
істотність, наша сутність.
та в ногу з часом до комфорту,
до зручностей свого улаштування
прямує з нами розум наш...зажди!
наш розум?!...де?...
чи нині він проявлений у світі?
адже гримить війна! гучним відлунням канонади
на світ увесь.
у небі літаки та гвинтокрили
ревуть пронизливо...аж лячно!
плюю у слід їм - бо думки
розкришує той рев на попіл,
як сміття той попіл сіє в безвість,
у непотріб.
...руїни
осуджують мене -
лайном війни обдали,
занурили у згарища,
у трупний випар ткнули -
не забував аби
в думках своїх про вічне,
що тут були колись хати охайні...
тепер задуха тут.
тут розрух!
та скрізь сади колишні - мертві,
розстріляні нацистською ордою,
рашизмом, мокшею... - потворами часу,
яких зростило сьогодення.
...неспинний час.
до фінішу веде нас,
по цій струні веде все далі
від початку до завершень.
і... - дай нам, Бог! святої перемоги.
а мокшу - на загин.
